Розповідь написана для В. і Д. Іншим особам читати не варто.
Недоречність різдвяної історії
Хотілось би мені написати різдвяну історію у стилі Діккенса. Таку, де лихварі і злочинці потерпають, бідні і знедолені стають заможними і щасливими, а великі сподівання у важкі часи допомагають добру перемогти зло.
Проте роззирнувшись внутрішнім поглядом навколо себе і побачивши сучасний ярмарок знахабнілого марнославства, над яким, як зірки на небі, сяють невимовні обличчя тих, хто раптово став значною частиною української еліти, подумав я, що тут потрібен навіть не Діккенс, а сам Микола Васильович.
З іншого боку, різдвяна історія під час війни, в якій звичайні українці демонструють приклади героїзму і мужності, а багато можновладців і правоохоронців демонструють приклади зради і негідництва, можливо і не зовсім доречна.
Війна на знищення українства, яку почав російський народ, а не один божевільний Путін, як дехто помилково вважає (щоб він лопнув як жаба – так каже моя матір), відчутно впливає на думки і настрої і тих, хто на фронті і тих, хто в тилу. Тривога, полохливість і безсоння не так уж і сприяють написанню і читанню веселих різдвяних історій.
Саме тому, спробую я написати звичайну розповідь, в стилі чи є життя після 60. Ну, типу 60 це нові 30 і таке інше. Наперед навіть не скажеш, як вийде. Інколи і не виходить, так як це сталося ТУТ
Життя, як таке, саме по собі річ приємна
Життя, як таке, саме по собі, придумав хтось дуже розумний. Він потурбувався про приємне смислове та емоційне наповнення кожного етапу людського життя. Однією із таких приємностей для людей старшої вікової групи (ну, не буду ж я писати “старе луб’я” або “старі шкарбани”) є наявність дорослих дітей.
Я маю на увазі нормальних, адекватних, добре вихованих, шанобливих, слухняних, самостійних, економічно незалежних, люблячих своїх батьків, дорослих дітей. Про онуків мова тут не йде, адже ця тема настільки обширна, глибока і настільки зворушлива, що можна залити сльозами радості всю клавіатуру і тут настане кінець цієї розповіді.
Так от, про дітей. Ну, Ви знаєте, “Батьки і діти”, “Кайдашева сім’я”, “Домбі й син” і т. інше. Взяти наприклад підлітків. Так, згоден, вони весь час грають в комп’ютерні ігри.