Слава Україні! Слава ЗСУ!
Нарешті закінчилась ця довга і страшна зима. Холоднеча і сніг зникли безслідно. Так і російські війська щезнуть з української землі.
Подумки дякуючи ЗСУ за можливість відносно безпечно жити в Києві, я готуюсь до першої подорожі на мотоциклі.
Протягом глибокої осені і зими та аж до кінця березня мій мотоцикл стояв накритий тентом на стоянці. На тент падав дощ, падав сніг, потім знову падав дощ. Вітер закручував тент і намагався його зірвати. Але все марно. Мотоцикл стояв, як той непохитний олов’яний солдатик.
Не раз і не два я проходив повз стоянку, кидаючи побіжний погляд на мотоцикл. “Ти на місці, друже?”, – подумки запитував я свій мот. “Ще б пак!”, – неначе відповідав мотоцикл. – “Не сумнівайся. Прийде наш день тепла і свободи “. – “І день миру” – подумки додаю я.
Перший запуск двигуна мотоцикла навесні, у твій день відкриття мотосезону, наче ніжний поцілунок після довгої розлуки.
Напівзабуте відчуття свята втілюється у звуку двигуна. Згорнутий тент лежить поруч. Ти трохи додаєш газу і кілька голубів злітають у небо, сполохані звуком мотора.
Ти вмикаєш першу, відпускаєш щеплення і поволі, неквапом виїжджаєш на проспект. Двигун задоволено мурмотить і підбадьорює. Давай! Давай! Не зволікай!
Ти вмикаєш другу і третю і, охоплений прохолодним весняним повітрям, зникаєш вдалині.
В двадцять років мотоцикл є чистим бажанням. В 40+ мотоцикл є свідомим вибором. Після 60 мотоцикл є викликом простору і часу. Життя не закінчується, а перетворюється на свято. Свято, яке завжди з тобою.