”Ви дійсно гадаєте, що така річ, яка має назву “Бабин Смик”, може існувати насправді? – Я не гадаю, а знаю це напевно. Мій дід бачив це на власні очі.” – із розмови двох молодих корпоративних юристів у київському UNA casual cafe.
Анна М. прийшла до тями від легкого погойдування її тіла. Вдавалося неначе вона пливе на зручному човні по тихій річці.
Довго Анна не розплющувала очі насолоджуючись приємним похитуванням і радістю від відчуття безпеки і спокою. У напівсні Анні вважався ясний теплий день та широка ріка, якою веслував човен її коханий Генріх. Ось Генріх вправно нахиляється до неї для поцілунку і Анна вже майже відчуває його дотик…
Аж раптом замість звичного витонченого і ніжного парфюму Генріха їй в ніс б’є міцний незнайомий солодко-гіркуватий аромат тютюнового диму, в якому відчувається легка присутність нот ванілі та кориці. Отакої – подумала Анна. Вона закашлялась, запирхалась і розплющила очі.
Просто над нею, так низько, як тільки можна уявити нагорталось зоряне небо. Зоря рясніли немов достиглі соняшники. Чумацький шлях був на місці.
“А ти казав, що вона до ранку не прокинеться”, – почула Анна чоловічий голос.
Анна сперлася на лікоть і побачили перед собою две кремезні чоловічі спини. Голова однієї спини перехилившись дивилася просто на неї. Анна ледве розгледіла обличчя в темряві.
Чоловік мав довгі вуса. Чуб-оселедець був кілька разів закручений за ліве вухо. З рота у чоловіка стирчала козацька люлька. Буркун трава, – подумала Анна про той солодкувато-гіркуватий аромат.
Чоловік нахилився до Анни і простягнув їй плескату пляшку. – Добре ковтни на здоров’я Ганно, – назвав він її на український манер. – Будь спокійна, дитині це не зашкодить, – додав він, попихкуючи трубкою та лукаво поглядаючи на неї.
Хто ви? – запитала вражена Анна. І що це, – показала вона очима на пляшку. Аж тут вона зрозуміла, що голова її обгорнута не дуже чистою хусткою, а обличчя на дотик чимось замурзане.
– Куди Ви мене везете?! – скрикнула Анна в розпачі. – Зупиніть воза негайно! – крикнула вона, намагаючись додати голосу впевненості та твердості.
Замість відповіді чоловік простягнув руку до свого сусіда по возу і сказав: “Сам знаешь, бились об заклад на один талер. Вона прокинулась до світанку. Так що з тебе талер, Бабин Смик”.
Той кого назвали Бабиним Смиком не відповідаючи мовчазним рухом підкинув якийсь невеликий предмет угору прямо над собою. Блиснуло срібло. Вусань не встаючи блискавично впіймав монету і довго засовував її в карман. Глибина карману вражала.
– Ну, як тобі пояснити Ганно – відповів вусань посміхаючись. – Хто ми, зараз немає часу пояснювати. Тобі тільки треба знати, що ми це ті, що треба.
Промовляючи ці слова він неначе до чогось прислухався і все щось видивлявся на дорозі позаду Анни.
– Ти також чуєш, Смик? – запитав вусань сусіда. – Та чую, як не чути – відповів роздратовано сусід, Він швидко направив коней у ледве видимий просвіт між кущами і віз покотився перевалюючись і підстрибуючи на горбках та ямах. Хвилин п’ять віз котився серед високих кущів і заїхавши у невелику западинку зупинився. Звідкись потягнуло сирістю, так наче недалеко і дійсно була річка.
Анна відкрила було рота, але вусань швидко затулив його величезною долонею. Він нахилився до Анни і серйозно сказав: “Швидко пий і мовчи”. Анна на цей раз не вагалась і зробила кілька добрих ковтків з плескатої пляшки.
– На смак як вишівка, тільки і встигла подумати вона. На Анну відразу накотився сон. Останнє, що вона почула і побачила, як Смик і його товариш розпрягли коней і повели їх кудись у темряву.
Анна заснула.
Далі буде… а можливо і ні.
Якщо буде, то буде починатись словами “Сонце, долаючи звичний шлях по небосхилу, котилося додолу, за темну смужку лісу”.
Мистецтво вільного польоту або стислий нарис справжньої історії аеронавтики (VIII)
1 comment