Анна М. зіскочила з коня і озирнулась. Навколо сутенів мокрий ліс. Подекуди над деревами пливли хмаринки вечірнього туману. Прямо перед нею височіла висока сіра стіна. Маленька непомітна хвіртка в стіні ледь проглядала крізь кущі. Все було так як і казав Гарт. Втеча вдалася.
На останньому перегоні, далі якого довірений охоронець Генріха на прізвисько Гарт відмовився супроводжувати Анну, він детально розказав їй як правильно розрахувати час і під’їхати до стіни в правильному місці. Анна залишила коня на схованій в лісі галявині і швидко підійшла до хвіртки в стіні. Темрява впала на землю. Настала непроглядна ніч.
«Умовний сигнал легко запам’ятати»,- пошепки казав Гарт Анні на вухо, майже торкаючись губами її щоки. – «Три подвійних удари, три одинарних удари і знову три подвійних».
Анна встигла стукнути в хвіртку лише один раз, як та раптово відчинилась і чиясь міцна, немов із заліза рука рвучко втягнула Анну всередину. Хвіртка знову безшумно стала на місце.
«Ти щось маєш для мене», – завернулась до неї висока сухорлява постать із темряви. Анна з переляку заперечила: «Ні, ні, в мене нічого немає». Вона боялася втратити чималу шкіряну торбинку з перлинами (прощальний подарунок Генріха).
«Ти щось маєш для мене», – наполегливо повторив високий незнайомець і відкрив вічко потайного ліхтаря. Неширокий промінь вихопив із темряви перелякане обличчя Анни і приємне, майже вродливе обличчя літнього монаха. Він протягнув до Анни свою повернути до гори долоню і втретє заспокійливо промовив: «Ти щось маєш для мене».
“Господи, боже мій!”, – подумала Анна. “Оце тобі королівське кохання і його наслідки. Який же бовдур цей монах. Ти щось маєш для мене, ти щось маєш для мене. Що я повинна мати для нього?!” Вона була у відчаї.
Аж раптом Анна схвильовано скрикнула: «Так! Так! Я згадала. Я щось маю для тебе!». Вона доволі довго порпалась у своїх шатах і нарешті витягла якусь річ і простягнула її монаху. То був перстень-печатка у формі незвичного хреста.
«Генріх просив Вам передати це», – стишила голос Анна. Він сказав, що ця річ належала його прабабусі і її також звали Анна, так само як і мене. «А батька її звали Ярослав», – відгукнувся монах, не відводячи погляду від печатки.
Дощ закінчився. Анна відкинула капюшон і хвиля світлого волого волосся розсипалась по її плечах. Монах також зсунув на плечі свій каптур. Колір волосся він мав такий самий, як у Анни. Вони дивились один на одного блакитними очима.
На мить Анні здалося, що вона з монахом є постатями на живій картині. Частину нічної темряви розсіює промінь ліхтаря. На задньому плані видно сіру стіну і невелику хвіртку. На передньому плані молода жінка простягає печатку у формі хреста вродливому монаху.
Волосся жінки і монаха немов підсвічені внутрішнім світлом. Вони дивляться один одному в обличчя. Молода жінка трохи перелякано і з надією. Молодий монах впевнено рішуче і з легким жалем. Шкіряна торбинка Анни з перлинами впала на землю і декілька перлин викотилися на кам’яну бруківку.
Анна так ніколи і не взнала про існування такої художньої картини. Не взнала вона також, що М. годинами простоював, споглядаючи цю картину у прабабусиному будинку в славному селищі Шуяні. Звідки взялася ця картина прабабуся йому ніколи не розповідала. – Не звертай уваги, на запитання М. відповідала прабабуся. – Це так, мазанина невідомого місцевого маляра.
Анна прийшла до тями і промовила до монаха: «Що тепер?» Монах майже весело відповів: «А тепер все буде чудово». Він простягнув руку показуючи кудись вбік і пропускаючи Анну попереду себе. Коли Анна пройшла на декілька кроків вперед, монах нечутно наздогнав її, встав за спиною, старанно примірявся і із страшною силою вдарив її в спину розкритими долонями. Анні перехопило подих і вона зомліла.
Монах обережно підняв її на руки і кудись поніс, тихенько співаючи їй на вухо: “Нікуди воно не щезає, воно просто так літає. Нізвідки воно береться, невідомо куди летить”.
Далі буде… а можливо і ні.
Якщо буде, то буде починатися словами “М. витяг з кишені купюру у п’ятсот гривень, странно склав її, претворивши на невеликий клаптик паперу, нахилився і засунув цей клаптик в лівий носок…”
Мистецтво вільного польоту або стислий нарис справжньої історії аеронавтики (VIII)
Мистецтво вільного польоту або стислий нарис справжньої історії аеронавтики (VI)
2 comments